Курсова робота Еволюція героїв Хемінгуея.
План Вступ І. Відображення Хемінгуея в його героях. ΙΙ. Типові представники «героїв кодексу»: 1.Образ Фредеріка Генрі («Прощавай, зброє!»). 2.Роберт Джордан («По кому подзвін.»). ΙΙΙ. Сантьяго – новий герой у творчості Хемінгуея. Еволюція типового хемінгуеївського героя. Неоднозначність образу. Висновок  Вступ. Хемінгуей — один з тих західних митців XX століття, які причетні до найістотнішого перевороту в світовому мистецтві. Звершувалась його пере орієнтація посеред знаменної і катастрофічної доби руйнувалися давні буржуазні цінності й виникали цінності нові. «Хемінгуеївський струмінь» в мистецтві слова являв собою виразний і необхідний розрив з попередньою стихійною описовістю, з усталеною міцністю авторського всебачення. Хемінгуей ніколи не був експериментатором. Він створював свій художній світ відразу, був вірним традиціям реалізму, прагнув відобразити, зафіксувати дійсність, яка повсякчас змінюється, але й повсякчас існує. Суть не в окремих прийомах, які він створив чи вдосконалив і які стали нині такі поширені, що часом і не сприймаються як хемінгуеївські. Більш істотний інший, куди важливіший внесок цього письменника. Хемінгуей привів до цілковитої, мало не ідеальної відповідності свого героя, його ліричний світ і манеру про них розповідати. Тканина його творів наскрізь, у кожному образі своєму й кожному слові, пройнята настроєм, співзвучним станові персонажа та його місцю серед суспільної реальності. В них немає жодного пейзажу, жодного портрета, жодного діалогу, що випадав би із загального тону, існував задля самого себе. Хемінгуею та його герою певною мірою не залишається нічого іншого, як створювати «не буржуазне середовище» там, де кожен з них у цю мить перебуває, створювати його за рахунок особистого, індивідуального неприйняття навколишнього світу. Суть цього питання я й намагатимусь висвітлити у своїй роботі. Предметом дослідження є власне еволюція хемінгуеївського героя. Перед собою ставлю завдання: -- показати те, що Хемінгуей у різних творах, у різних образах своїх героїв думкою повертається до того, «до чого старий Сантьяго прийшов у кінці свого життя», але письменнику ще треба було прийти, наблизитись і розв’язати це; -- розкрити суть поняття «герой кодексу»; -- показати, що і в Сантьяго був свій «кодекс», але він принципово відрізнявся від тих, що були в перших героїв Хемінгуея.  І. Відображення Хемінгуея в його героях. Хемінгуей-рибалка, Хемінгуей-мисливець, Хемінгуей- «випивака», «авантюрист століття», «великий індивідуаліст», «ворог інтелекту», прихильник «тотальної дії» відомий майже так само, як і Хемінгуей-письменник. Усе це невід'ємні частини легенди, міфу про Хемінгуея. Слова «легенда», «міф» не слід сприймати в тому розумінні, ніби Хемінгуей не був таким, яким його хотіли бачити. Одного разу він і справді зловив рибину вагою 468 фунтів, іншим разом вистояв чотири раунди проти якогось чемпіона -— боксера важкої ваги. На своїй яхті «Пілар» він не раз здобував перемоги в змаганнях, полював на качок у венеціанських лагунах, на левів, буйволів та антилоп куду в африканській савані, не гірше за багатьох матадорів умів завдати смертельного удару бикові. Зрозуміла річ, до всього цього неминуче долучалося безліч казок і вигадок. Але навряд чи з вини Хемінгуея він не хвалився своїми подвигами, а тим більше не вигадував їх. Та він їх створював. Та розмірковувати про те, що було б, якби Хемінгуей більше часу приділяв творчості, а менше — полюванню, кориді чи морським подорожам заняття малопродуктивне. Хоч би тому, що амплуа солдата, рибалки, яхтсмена специфічним чином організовувало хемінгуеївську творчість. Творчість ця наскрізь автобіографічна. Нік Адамс, центральний герой у багатьох оповіданнях — не хто інший, як сам Хемінгуей. А втім, сам Хемінгуей — це й Джейк Барнс із роману «І сонце сходить», і лейтенант Фредерік Генрі з « Прощавай, зброє», і полковник Кантвелл із «За річкою,в затінку дерев» і письменник Гаррі із «Снігів Кіліманджаро», і худож...